Оголошення про громадське обговорення з питання перейменування в місті Чернівці вулиць Раскової Марини, Паризької комуни та Карбишева Дмитра генерала « Офіційний портал Чернівецької міської ради
24.10.2020






Аварійні телефони оперативних служб





Інформація щодо організації та
проведення мирних заходів


Звіти про фактично використані кошти та надані послуги МКП


Доступ до публічної
інформації


Стратегічний план розвитку Чернівців на 2012-2016 роки


Генеральний план міста


Схема зонування міста Чернівці


Схема тимчасових споруд міста Чернівці


Карта номінованої площі та буферної зони ЮНЕСКО


Межі центрального історичного ареалу


На допомогу захисникам Батьківщини



МИ В:




МІСТА-ПОБРАТИМИ ЧЕРНІВЦІВ

Клагенфурт Назарет Ілліт Саскатун Конін Сучава Тімішоара Солт Лейк Сіті Ясси Бєльці








Відповідно до «Закону України про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» Чернівецька міська рада пропонує мешканцям міста долучитися до громадського обговорення з приводу перейменування наступних вулиць міста Чернівці:

  • Раскової Марини на Сабадаша Степана;
  • Паризької комуни на Кравса Антона;
  •  Карбишева Дмитра генерала  на Вариводи Антона.

 Громадське обговорення відбувається  відповідно до Закону України “Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних осіб» та  Положення про найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, мостів, встановлення пам’ятних знаків і меморіальних дошок в м. Чернівцях, затвердженого рішенням міської ради від 29.08.2013 року № 950 «Про затвердження Положення про найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, мостів, встановлення пам’ятних знаків і меморіальних дошок в м. Чернівцях та визнання такими, що втратили чинність, рішень виконавчого комітету міської ради з цього питання» та пропозицій міської топонімічної комісії.

Пропозиції (зауваження) подаються у письмовій  формі, чи надсилаються електронною поштою із зазначенням прізвища, імені, по батькові та адреси особи, яка їх подає, у строк до 17 жовтня 2020 року включно. Анонімні пропозиції (зауваження) не розглядаються. Пропозиції (зауваження) слід надсилати на електронну адресу Чернівецької міської ради document@rada.cv.ua або у письмовій формі на адресу: м. Чернівці, 58002 Центральна площа,1.

Сабадаш Степан – український композитор, диригент, автор пісні «Марічка», мелодія якої щодня лунає з вежі міської Ратуші.

 Народився 5 червня 1920 року в селі Ванчинець (нині Новоселицького району Чернівецької області).

З дитинства захоплювався музикою, співом. З 13 років навчався гри на скрипці у регента церковного хору Івана Кіріяка. За порадою останнього в 15 років почав самостійно навчатися гри на трубі і вже через пів року був прийнятий до професійного духового оркестру села Ванчиківців. У 16 років Степан уже керував цим оркестром, а у 18-річному віці почав опановувати акордеон і невдовзі став найкращим акордеоністом не лише Буковини, а і Румунії.

Закінчив Чернівецьке музичне училище. Керував естрадним ансамблем в обласній філармонії та оркестром при Будинку офіцерів, працював концертмейстером у драмтеатрі. Згодом створив естрадні оркестри при міських кінотеатрах, які були визнані кращими в Україні.

Створив міську хорову капелу при Палаці текстильників. За короткий час капела (100 учасників) стала високопрофесійним колективом, була поставлена навіть опера Мусоргського «Борис Годунов».

З 1967 року жив в Києві. Працював керівником музично-інструментального ансамблю Жовтневого палацу, виступав зі звітними авторськими концертами в Україні та в республіках СРСР. Був членом Музфонду та Музичного товариства України.

Пісні Степана Сабадаша «Марічка», “Очі волошкові”, “Пісня з полонини”, “Вишні” стали класикою жанру.

Помер 28 серпня 2006 року у Києві. Похований на Байковому цвинтарі.

 

Кравс Антон генерал-четар Української Галицької армії, автор спогадів «За українську справу». Генерал, який 31 серпня 1919-го визволив від більшовиків Київ.

Народився 23 листопада 1871 року  в селищі Берегомет Вижницького району на Буковині, по батьківській лінії – німець за походженням. Мати – тамтешня українка.  Рано втратив батька, тому його брат – у минулому кадровий військовий, який жив у Відні, забрав малого Антіна до себе. Тут він закінчив кадетську школу та віденську  вищу офіцерську школу. Згодом проходив офіцерську службу у полках, розташованих у Східній Галичині, в особовому складі яких переважали українці. Молодого офіцера поважали солдати. Він був вимогливим, водночас чуйним та ставився до колег з розумінням. У нього склалися добрі стосунки із солдатами-галичанами, оскільки поважав традиції і звичаї українського народу, його історію і мову.

Початок Першої світової війни застав його в Станіславі на посаді командира куреня, майже цілком українського 58-го піхотного полку. 1916-го після поранення і лікування був направлений на італійський фронт. Дослужився до рангу підполковника австрійської армії, отримав декілька орденів та військових відзнак.

Після проголошення Західно-Української Народної Республіки Кравс перейшов на службу до щойно створеної Української Галицької Армії. 5 грудня 1918-го очолювана ним військова група у боях з поляками здобула містечко Хирів, 8 грудня – Нижанковичі і виступила на Перемишль.  Антон Кравс був польовим командиром, розділяючи з бійцями окопне життя. Був  вимогливим до офіцерів своїх частин, про що свідчить текст наказів стосовно їхньої поведінки і ставлення до стрільців. 1 січня 1919 року Кравсу присвоєно звання полковника, хоч його весь час називали генералом.

У березні 1919-го року Кравс керував Вовчухівською наступальною операцією, а у червні 1919-го у званні генерал-чотаря – Чортківською офензивою. Головнокомандувач Української Галицької армії Михайло Омелянович-Павленко цінував Кравса. «Треба завважити, що на нашому крайньому лівому крилі, де події мали надзвичайно відповідальний характер був генерал Кравс, – знаходимо в «Спогадах українського командарма» Омеляновича-Павленка, – цей надзвичайно солідний і випробуваний старшина був у повному розумінні провідником, що користався як довір’ям Начальної Команди нового і старого складу, так теж старшин і стрільців. Хоч роду німець …він рахував себе все і всюди українцем. У корпусі був він основною фігурою. Йому одному Начальна Команда дозволила розвинути свою бригаду в дивізію”.

На початку серпня 1919-го Кравса призначили командиром армійської груп об’єднаних армій УНР та ЗУНР, які ішли звільняти Київ. З 1920-го перебував у таборі для інтернованих вояків УГА у Чехо-Словаччині. Згодом оселився у Відні і мешкав там до своєї смерті 13 листопада 1945-го.

Похований у родинному склепі віденського цвинтаря Кальксбург.

 

Варивода Антон (10.01.1869–12.03.1936) – – комендант легіону Українських Січових Стрільців, полковник Української Галицької Армії. Народився  в м. Серет (нині м. Сірет, Румунія). Закінчив гімназію, австрійську старшинську школу. У роки Першої світової війни – командир сотні австро-угорської армії, Легіону Українських січових стрільців (березень – вересень 1916). З утворенням Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) вступив до українського  війська, був призначений членом ліквідаційної комісії у Відні (1918–19), сприяв поверненню галицьких вояків із Австрії та італійського полону на батьківщину. Наприкінці 1919 направлений урядом ЗУНР у табори інтернованих частин Української Галицької армії в Чехословаччині. Командант інтернованої бригади у німецькому таборі Яблонне. Після ліквідації таборів з 1923 оселився у Відні. Брав участь у діяльності товариств колишніх  вояків УГА.

Помер у Відні.



Comments are closed.